10/05/2020

Минає 20-ий рік правління Путіна. Про що він встиг сказати, а про що мовчав дослідила редакція Dekoder, перевіривши понад 10 000 офіційних публікацій. Для цього Dekoder розробив інструмент який аналізує офіційні тексти Кремля і показує частоту вживання окремих слів. Аналіз наочно демонструє наскільки відрізняються декларований курс та реальна політика Москви.

Україна

Україна активно згадується Кремлем у періоди суспільно-політичних криз Помаранчевої революції 2004-го року та Євромайдану у 2014-му. Тобто тоді, коли було потрібно посилити зусилля російських медіа з донесення потрібних месседжів. Офіційна риторика відображає, що втілення плану по анексії Криму свідомо не супроводжувалося пропагандистською підготовкою і застало зненацька міжнародну спільноту.

Про існування кримських татар Путін взагалі не згадує. Не існує для нього такого народу, депортованого за наказом Сталіна. Заборонивши після 2014-го у Криму татарські організації та ЗМІ, Путін депортував татар у забуття.

Починаючи з 2014-го Путін активно «забалакує» українське питання Сирією, згадуючи про неї частіше ніж про Україну та Крим разом узяті. Примітно, що у риториці Кремля майже відсутні слова “сепаратизм” чи “сепаратист”, щоб не виникало паралелей із чеченськими подіями, натомість Путін вживає термін “ополченці” для надання псевдо утворенням більшої легітимності.

Те, як часто згадуються Мінські домовленості 2014-го року, демонструє що для Росії вони залишаються ключовими у торзі з Україною і Європою, і показово, що Путін говорить про них частіше, ніж про сам Донбасі.

Корупція

Боротися з тероризмом Путіну було завжди було цікавіше, ніж із корупцією. Коли Путіна запитують про корупційні розслідування Навального, він завжди знаходить спосіб ухилитися від відповіді і ніколи не називає його на ім’я. Слово «взятка» також майже не існує у риториці Кремля вже декілька років поспіль.

У мілітаристському характері путінської політики ніхто не сумнівається. Але навіть разом узяті питання бідності та безробіття у рази менше цікавлять російського лідера, ніж армія. Покоління росіян виросло на переконаннях Путіна у “могутності” російської армії ціною “затягування поясів”.

Зовнішні пріоритети

На початку 2000-х підполковнику Путіну ще добре пам’ятався Дрезден, а тому Європу він згадував частіше за США та Китай. Однак зараз відносини з Пекіном хвилюють його все більше. А з 2013 року, коли було розпочато будівництво газопроводу «Сила Сибіру», навіть більше ніж із США. Останнім часом інтерес до Китаю у риториці Кремля перевищив зацікавленість будь-якою іншою країною, включаючи Україну та Білорусь.

Після аналізу використання інструменту Dekoder для розшифровки риторики Кремля, напрошується єдиний висновок. Не вірити жодному слову Путіна.