Дар´я Левченко

Гібридна війна, яка нині йде між Україною та Росією, відрізняється від традиційних війн активним залученням інформаційних ресурсів, пропагандисткою діяльністю та створенню «фейкових» інфоприводів для «знешкодження» противника. Експерти під час пресконференції у Харківському прес-клубі розповіли про особливості інформаційного впливу, як правильно реагувати на новини та аналізувати  їх. Крім цього, експерти обговорили, як зберегти журналістику та не зробити її засобом тотальної пропаганди.

Пропаганда була завжди. Останніми роками завдяки збільшенню ролі Інтернету та нових технологій змінилися лише можливості збирання інформації про її потенційних адресатів. Традиційні медіа (телебачення, паперові газети чи журнали) продукують єдиний потік інформації для групи своїх реципієнтів. Інтернет у цьому сенсі – революція, тому що чітко слідкує за нашим рухом у віртуальному просторі, запам’ятовує точно, якого роду зміст цікавить кожну окрему людину, і на основі цього висилає їй старанно підібрану інформацію. 

Як правильно на це реагувати?

У 2014-2016 роках, за словами експертів, українська журналістика не мала жодних навичок роботи в умовах гібридної війни.

«Перші 1,5-2 роки журналісти не розуміли, якими термінами називати тих, хто бере участь у збройному конфлікті з тієї сторони, як додавати емоцій, щоб переконувати українське населення і нести певні наративи та чи варто їх нести в цілому. Виклики, які на сьогодні вже успішно долаються українськими журналістами: використання певного словника, обрання стратегії розвінчування міфів», – розповіла політологиня Юлія Біденко.

Проте, чи можна вважати, що українці наразі захищені від інформаційної атаки зі сторони ворога? На думку пані Юлії, ми досі залишаємося у небезпеці. Але велику роль зараз відіграють саме медіа та громадські об’єднання, які можуть збільшити стійкість суспільства до того, що намагаються нам нав’язати російською пропагандою.

Журналіст Роман Черемський стверджує, що українці ще довго потерпатимуть від «фейків» та антиукраїнських інформаційних атак, попри усі спроби боротьби:

«Вся Україна знаходиться в червоній зоні ураження пропагандою. І буде знаходитися там ще десятки років. Росія наш екзистенціальний ворог, вона нікуди не зникне. Ми повинні чітко розуміти – це наш ворог на законодавчому рівні, і ми повинні чинити опір, інформаційний в тому числі»

На сході України люди, за словами експертів, особливо потерпають від інформаційної війни. У Київському інституті соціології в 2016-1018 роках було проведене дослідження, яке показало, наскільки жителі областей України сприймали тези російської пропаганди. Після Донецької та Луганської областей у рейтингу «довіри» до російських ЗМІ розташувалися Харківська та Одеська.

Як розвивалася російська пропаганда

І така статистика не викликає здивування. Експерти кажуть, що Росія почала активно розвивати методи дезінформації та використовувати їх для досягнення власних політичних цілей з 2008 року, після нападу на Грузію.

«У той час російські медіа ще не були готові до «якісного» супроводження військових конфліктів. Після того Росія почала активно вкладатися у власні ЗМІ для того, щоб просувати їх на міжнародному рівні та використовувати це для власних цілей. У 2014 році з початком фізичної агресії щодо України російська інформаційна машина вже потужно працювала», – розповіла директорка з досліджень Європейської експертної асоціації Марія Авдєєва.

І якщо на початку ми читали відверто дурнуваті «фейки» про розіп’ятого хлопчика в Слов’янську чи заклики до знищення снігурів в українських школах, тепер російська пропаганда почала працювати «вишуканіше».

«З нею стає боротися складніше, адже і виявляти її стало важче. Це не просто відкриті фейки, а продумані інформаційні операції, які мають конкретну мету. В цьому і загроза – державі, яка має необмежений ресурс використовує для цього державні медіа, структури, спецслужби, доволі важко протистояти. Україна у цьому випадку має діяти асиметрично», – зауважила пані Марія.

Крім того, Росія «розширює» території та активно просуває власні погляди через медіа закордоном.

«Російська пропаганда вже давно використовує закордонну пресу для просунення своїх поглядів. В Європі нам достатньо приїхати до першого ліпшого готелю та ввімкнути телевізор у номері, ми побачимо десяток російських каналів, не лише російською, а й іншими мовами світу. Українських каналів там немає взагалі, а отже немає і протидії. Щобільше, бувають випадки, коли наші ЗМІ посилаються на цю «закордонну» інформацію, не розуміючи, що це пропаганда», – впевнений журналіст Микола Пахнін.

Політологиня Юлія Біденко з таким твердження погоджується:

«Росія вкладає надзвичайні бюджетні кошти, щоб працювати з масовою думкою на заході. Приблизно 22,5 млрд рублів з державного бюджету було витрачено на діяльність лише «Russia Today». Україна просто не має ресурсів для того, щоб діяти симетрично та охоплювати такі масштаби. Ми мусимо працювати не з масовою думкою, а дуже прицільно – з лідерами думок, які можуть захищати нас від закордонної пропаганди»

Як боротися з дезінформацією?

Директорка з досліджень Європейської експертної асоціації Марія Авдєєва пропонує ознайомитися з чотирма заходами протидії дезінформації від експерта Лабораторії цифрової криміналістики Атлантичної ради Якуба Каленського:

1. Документування загрози.

Хоча здається, що ми вже все добре вивчили, багато питань лишаються без відповіді. Документувати може хто завгодно: громадяни, держава, розвідка, спецслужби, пресслужби. В багатьох країнах цим займаються саме спецслужби, але проблема в тому, що тоді зібрана інформація лишається секретною. Часто це роблять фабрики думок, громадські організації, а в деяких країнах також медіа.

2. Підвищення обізнаності щодо загрози.

Треба шукати спікерів, які матимуть вплив у різних цільових групах. Поширювачі неправдивої інформації знаходять таких людей, а коли йдеться про протидію дезінформації, ми цього не робимо в достатньому обсязі. Обізнаність можна підіймати також для запобігання, якщо можна передбачити критичну ситуацію або події, які стануть мішенню для інформаційних агресорів.

3. Виправлення слабкостей, які експлуатує агресор.

Якщо ви хочете зменшити кількість мішеней для пропаганди, вам треба виправляти проблеми, які існують усередині. Здається, що зменшення кількості проблемних питань є нормальною практикою для будь-якого уряду, але важливо підкреслити, що таким чином ми також зменшуємо кількість мішеней для агресорів.

4. Покарання та стримування агресора.

Перше, що треба робити, — це називати імена та ганьбити (name and shame). Це, мабуть, одна з найпримітивніших речей, але так можна змусити платити хоч якусь суспільну ціну. По-друге, застосовувати персональні санкції до осіб та компаній.

Закриття каналів та збереження стандартів журналістики в умовах війни

2 лютого президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони від того ж дня про застосування санкцій проти нардепа Тараса Козака та телеканалів з орбіти кума Путіна Віктора Медведчука – “112 Україна”, NewsOne, ZIK. Думки суспільства з цього приводу розділилися – дехто вважає це боротьбою з відвертою антиукраїнською пропагандою, інші ж стверджують, що такі рішення можуть вплинути на свободу слова в Україні.

Журналіст Роман Черемський закриття проросійських телеканалів підтримує та закликає державу ще й почати активно підтримувати проукраїнські медіа.

«Нарешті закрилися канали, які просто ллють бруд на українську державу, приховано, не так відверто, проводять ворожу діяльність всередині країни. Дуже небезпечна теза, яку навіюють нам, крім того, і західні країни, що «преса повинна бути незалежною інституцією, і це комерційна діяльність». Я вважаю, що це ідеологічна діяльність, і держава просто зобов’язана підтримувати проукраїнські медіа згідно з законом та мораллю»

Марія Авдєєва з такою думкою згодна, але закликає владу та самі медіа розвивати українську журналістику в різних напрямках та не перетворювати її на пропагандистську машину.

Проте, чи можуть у стані гібридної війни зберегтися загальноприйняті стандарти журналістики?

«Наш інформаційний простір розглядається в контексті мирного часу. Ці підходи вже випрацювані. Ще у часи Другої світової війни у досить демократичній Європі ніхто не давав слова ворогу. Навіть не йшлося про висвітлення позиції обох сторін. В сьогоднішніх реаліях я не бачу інших «стандартів» – позиція ворога у такому випадку не надається», – відповів Роман Черемський.

Джерело: Gromada Group