18/01/2022

Про заклик президента Казахстану щодо військової допомоги, холодний розрахунок Москви та полювання російського очільника Володимира Путіна на Україну – в ексклюзивному інтерв’ю сайту 24 каналу розповіла директорка з досліджень Європейської експертної асоціації Марія Авдєєва.

Російське втручання в ситуацію в Казахстані викликає серйозне занепокоєння. Тому виникає потреба в активному обговоренні мотивів активної участі Москви в придушенні масових протестів на території країни-союзниці.

Путін в Казахстані

На вашу думку, чи розумів Касим-Жомарт Токаєв можливі наслідки запрошення сил Організації договору колективної безпеки для придушення протестів у своїй країні?

Він чудово все розумів. Більш того – я не виключаю, що участь росіян була узгоджена ще з самого початку. Це підтверджується швидкістю розвитку подій: ще ввечері 5 січня речник Кремля Пєсков розповідав, що Росія у цьому участі не братиме, а вже наступного дня ми стали свідками приземлення перших російських військово-транспортних літаків на території Казахстану.

Одержавши всю необхідну допомогу з боку РФ, Токаєв цілком міг запевнити Путіна, що за сприяння у збереженні влади, останній отримає російський реванш руками “напівпрезидента”.

Таким чином, глава держави казахів має зараз повернути Росії ті позиції в середині своєї держави, які вона втратила внаслідок росту національної свідомості серед казахстанських громадян. Не дарма ж Путін на пресконференції наприкінці грудня казав, що Казахстан – це повністю російськомовна країна з усіма належними атрибутами.

Тобто, можна сказати, що Токаєв, фактично, перетвориться на путінського васала?

Так, безумовно. У перспективі він стане заручником невблаганних обставин та обов’язків, які накладе на нього цей новонабутий статус політичного боржника.

“Пункти Сімоньян“ також можуть бути обговорені на якомусь рівні?

Безперечно. Росія обов’язково тиснутиме, щоб домогтися імплементації критично важливих для неї рішень. Можливо, Токаєв із Путіним уже встигли все обговорити. Ми не можемо достеменно знати, на яку кількість гачків пійманий нинішній президент Казахстану.

Ми можемо здогадуватися, яким буде характер, принаймні, двох таких гачків. Перший – це питання визнання Криму російським. На разі не відомо, чи буде Токаєв затягувати із визнанням російськості Криму так довго, як це вдається зараз Лукашенкові.

Другим гачком, найімовірніше, буде повернення кирилиці та надання російській мові статусу другої державної. Цей аспект є ключовим, згідно з путінським баченням зовнішньої політики РФ. Де кирилиця та, відповідно, російська мова – там і росіяни. Такий принцип повинен бути актуальним, щоби Росія могла “захищати” російськомовних в інших державах за прикладом того, як це відбувається нині в Україні.

Реклама ОДКБ і фактор Китаю

Як гадаєте, з чим пов’язана плутанина навколо процесу виведення солдатів ОДКБ? Спочатку жодна зі сторін не називала хоч якихось термінів початку відходу військових. Згодом Токаєв згадав в одній з промов 13 січня, як дату початку повернення “помічників“. Далі росіяни наклали заборону на імпорт м’яса з Казахстану у відповідь на слова Токаєва. І нарешті Шойгу підтвердив інформацію про 13 січня…

Подивимося на все це під різними кутами. Ми ще не знаємо, чи всі російські війська будуть виведені. Поки що частина залишається в Казахстані (15 січня у Міністерстві оборони Росії заявили, що нібито всі літаки з військовими на борту повернулися до РФ – 24 канал). Крім того, разом з російськими регулярними силами прибули й російські пропагандисти, котрі теж нікуди не йдуть. Ба, більше – останкінський пропагандистський десант зараз розповідає казахам про американські біолабораторії, розташовані у них в країні, які становлять загрозу для населення.

Зараз впевнено можна говорити тільки про одне – допоки останній російський військовий не залишить Казахстан, про виведення військ говорити не доводиться. За потреби, російський контингент цілком може залишитися для посилення охорони російських же військових об’єктів.

Зрештою, немає жодної гарантії, що ОДКБ не повернеться туди за якийсь час уже під іншим приводом. Тим більше, що для такої повторної появи відсутні будь-які обмеження.

Яку ще мету переслідував Путін, відправляючи своїх інтервентів до Казахстану?

Вважаю, що участь ОДКБ у гасінні сплеску протестів є свого роду рекламною кампанією реальної потуги цього військового блоку. Росіяни так показали свою спроможність діяти швидко та ефективно в межах сфери власних інтересів. Крім того, такі дії Кремля можна потрактувати, як спробу демонстрації “м’язів” США на тлі переговорів у Женеві.

Мовляв, дивіться, поки ви хочете з нами розмовляти, ми натомість ведемо власну гру за правилами відмінними від тих, які є прийнятними для вас. Іншими словами, Москва застосовує свою улюблену “гоп-дипломатію”.

Тобто, ви хочете сказати, що Кремль може вдатися до використання ОДКБ і в інших країнах, які вважає цікавими для поширення там власного впливу з урахуванням успішності казахстанського прецеденту?

Прецедент – дуже хороше слово для характеристики подібної практики у виконанні Кремля. Мені здається, що одним з місць, де може повторитися схожий сценарій, є Білорусь. Оскільки раніше, коли там відбувалися протести, варіант із залученням сил путінського “міні-НАТО” також був у списку можливих дій на випадок виходу ситуації з-під контролю Лукашенка. Однак, як ми мали змогу бачити, білоруський диктатор все ж упорався з мітингарями силами власних внутрішніх військ.

Наскільки реальним є приєднання Казахстану до продукту російської геополітичної некромантії під назвою Союзна Держава?

Такий розвиток подій є надзвичайно малоймовірним. У самій Союзній Державі сьогодні не все так гладко та добре. Серйозних намірів реалізувати програмні документи, які лежать біля витоків цього конструкту, не демонструє ніхто. Все зводиться тільки до церемоніальних заходів. Свідчення цьому знаходимо у механізмі російського поглинання Білорусі.

Кремль бере під контроль РБ в дистанційному режимі, одержуючи у власне користування економічний потенціал країни та здобувши можливість вирішальним чином впливати на формування білоруського політичного ландшафту. Про приєднання, як таке, мови немає. Їм не потрібна ще одна держава як частина території РФ. Те саме очікує і Казахстан.

СРСР 2.0, позиції Росії та страх Путіна

Яким країнам слід першочергово бути на сторожі, враховуючи дії Росії в Казахстані?

Україні, звичайно ж. Жодного другого СРСР не буде для Путіна, доки він не одержить повний контроль над нашою державою. Ні Киргизстан, ані будь-який інший сусід Казахстану не цікавий господарю Кремля такою великою мірою, як Україна. Не дарма він постійно згадує нашу країну у своїх промовах. Він не говорить настільки часто ні про яку іншу країну.

До того ж жоден із геронтократів Центральної Азії, включно із тим таки Токаєвим, ніколи б не схвалив втручання зовнішніх гравців без крайньої на те потреби. Всі тамтешні пристарілі диктатори добре розуміють, які небезпеки тягне за собою прохання про допомогу на адресу Росії. Знову ж таки, навіть Токаєв зробив те, що зробив, радше через відсутність альтернатив, аніж від великої любові до російських сусідів.

Як би ви оцінили сьогоднішні позиції Росії у Центральній Азії загалом?

Думаю, що зараз російське становище там покращилося. На руку Москві грає те, що після виходу американців з Афганістану, для Вашингтона головним супротивником у тому регіоні є Китай. США зацікавлені у стримуванні китайської центральноазійської політико-економічної експансії. Тому вони не будуть проти будь-чиєї присутності у Середній Азії, допоки така присутність допомагатиме стримувати амбіції Піднебесної.

Чи може така агресивна зовнішня політика Кремля відносно того ж таки Казахстану та інших держав поруч у підсумку підірвати зсередини сам концепт “русского міра“?

В цьому контексті потрібно звернути увагу швидше на те, що зараз в Росії дуже сильні центробіжні сили. Суб’єкти федерації, як, наприклад, Чечня, Дагестан, Інгушетія, Татарстан, все частіше говорять про брак життєвого простору в межах РФ. Простіше кажучи, цим суб’єктам стає дедалі тісніше в країні, яка створена суто для росіян.

Ми ж пам’ятаємо слова російського режисера Сокурова про дуже потужні антиросійські настрої у вищезгаданих суб’єктах. Чи не краще було б їх відпустити? Мовляв, якщо хочуть іти від нас, то нехай ідуть.

Це викликало бурхливу реакцію Путіна. Проблема озвучена культурним діячем дуже турбує російського президента. Тож настільки агресивною зовнішньою політикою Кремль намагається зняти напругу всередині держави, яку створюють чеченці та інші національності. І в такий спосіб відвернути розпад Росії, чого так боїться Путін.

Адже розпад стане цілком можливим за умови накопичення критичної маси напруги, яка стане результатом перебування неросіян в складі російської держави. Загроза всередині непокоїть Кремль значно більше, ніж зовнішні ризики.

Джерело: 24 канал