Коментар Марії Авдєєвої, директора з досліджень Європейської експертної асоціації, для Укрінформ

10/04/2021

Залякування, нагнітання, шантаж, провокації, вкидання різноманітних фейків… і все це на тлі значної концентрації російських військ поруч українського кордону.
Кремль не раз уже вдавався до масштабного психологічного тиску на Україну. Наприклад, навесні 2014 року. Наскільки адекватно ми протистоїмо цьому зараз, у 2021-му?

1. Наскільки адекватно (достатньо, достойно) ми (держава в цілому та суспільство – загалом) реагуємо на активізацію інформаційно-психологічної війни з боку Росії? 

Останні сім років гібридного протистояння Росія удосконалює тактику своїх дій, хоча її стратегія, спрямована на провокування і посилення суперечностей в інших країнах, залишається незмінною. Кремль гнучко використовує методи дезінформації, продовжує їх розвивати, взявши на озброєння сучасні технології поширення інформації. Однак чітке розуміння цілей агресора, вміння передбачити напрямок інформаційних атак Росії, використання накопиченого позитивного досвіду в кінцевому підсумку дозволять побудувати ефективну систему протидії гібридній агресії.

Стратегічна мета інформаційних операцій Кремля – послабити і дестабілізувати держави, на які спрямовано деструктивний вплив. У більшості випадків ці операції реалізуються за стандартними сценаріями. Розуміння цих сценаріїв, їх викриття та пояснення механізмів, які використовуються  – мають бути важливою складовою нашої стратегії боротьби.

Дуже часто російські інформаційні операції супроводжуються демонстрацією військової сили і мають стратегію ескалаційного домінування – масштабні військові навчання, провокаційні дії на кордоні, наступальні кібероперації, спеціальні диверсійні і розвідувальні операції.  Їх мета – підвищити напругу до такого рівня, щоб змусити країни піти на переговори і, можливо, поступки Росії.

2. Чи бракує нам чогось іще в напрямку протидії? Якщо так, то чого конкретно?

З того моменту, як Росія перейшла до активної фази проведення інформаційних операцій задля досягнення зовнішньополітичних цілей, ми намагаємося знайти дієві механізми для їх нейтралізації.

Проблема насамперед полягає у тому, що найчастіше Україна діє реактивно і реагує постфактумно. Нам необхідно більше звертатися до проактивних дій і міжнародної співпраці  у протидії інформаційній агресії.

З 2014 року розвиваються системи моніторингу інформаційних атак для постійного збору та документування випадків прокремлівської дезінформації. Позитивно зарекомендувала себе практика, коли громадські організації виявляють фейкові новини та пропагандистські наративи, відпрацьовуючи конкретні методи їх викриття.

Перспективним напрямком попередження впливу дезінформації є підвищення медіаграмотності. Добре поінформоване суспільство, ЗМІ та державні органи дозволяють забезпечити більшу стійкість від іноземних кампаній по дезінформації.

Україна має безперервно адаптуватися до нової ситуації за допомогою законодавчих змін, підтримувати організації громадянського суспільства, які працюють над викриттям дезінформації, зміцнювати національний медіаринок.

Доцільно розглянути питання про застосування скоординованих санкцій проти іноземних посадових осіб, які очолюють державні органи, що ведуть інформаційну війну.

Необхідно також покращувати комунікації між владою і суспільством , що дозволить зробити всі перераховані механізми на порядок більш ефективними.

Не потрібно несвідомо грати на руку ворогу, бо паніка є метою російських  інформаційних операції. Громадяни мають довіряти офіційним джерелам інформації про ситуацію, не піддаватися впливу російської пропаганди.

3. Як оцінюється в такій ситуації ефективність українського інформаційного ринку – ЗМІ, соціальні мережі тощо (в сенсі сприяння/протидії інформаційно-психологічній атаці ворога)?

Для ефективної протидії російській дезінформації необхідні спільні зусилля держави і громадянського суспільства, засновані на взаємній довірі. Саме руйнування довіри і є одним з напрямків кремлівської пропаганди.

Необхідним  є вироблення політики one voice, власного порядку денного, коли посадовці дотримуються одних узгоджених тез.  Стратегічно важливим є формулювання та поширення власних наративів, особливо по чутливих напрямках, на які прагне здійснювати вплив Росія.

Варто подумати про  взаємодію із виробниками розважального контенту та каналами його поширення у контексті пропагування критичного сприйняття та розуміння інформаційного впливу, що продукується Кремлем.

Відповідь на російський виклик має бути системною. Має бути загальне розуміння того, що РФ, як держава-агресор – головне джерело загроз національній безпеці України.

Джерело: Укрінформ