Міф про Лукашенка: як змінювалося ставлення українців до білоруської влади

24/06/2021

74% – стільки українців, за даними соціології, на початку 2020-го прихильно ставилися до Александра Лукашенка.

Кількома місяцями пізніше, після фальсифікованих результатів виборів, що не влаштували людей, світ здригнувся від жорстокості побиття мирних протестувальників, арештів за біло-червоно-білі стрічки, катівень КДБ та інших звірств репресивної машини.

Навряд чи таку картинку змальовували собі українці, що торік симпатизували білоруському керівнику.

То як українці проґавили еволюцію режиму Лукашенка та чому це трапилося?

Український міф 

Якби рік тому у вас спитали, з чим асоціюється Білорусь, то що б ви відповіли?

Якщо ваша відповідь скидалася б на “прогресуючий авторитарний режим Лукашенка”, то мої вітання – основний меседж з білоруської політики за останні майже тридцять років ви не пропустили.

Але не все так просто.

“Загалом українці не стежать за зовнішньополітичними тенденціями та змінами режимів”, – переконана аналітикиня Центру “Нова Європа” Катерина Зарембо.

А відтак більшість українців у Білорусі не цікавила політика чи недемократичність тамтешнього режиму. Вони оцінювали країну більше за гаманцем та шлунком.

І Білорусь зі своїми рівними дорогами, якісними товарами та іншими соціально-економічними перевагами з цієї перспективи виглядала доволі привабливо.

“Білорусь міфічно видавалася такою державою, де є стабільність, спокій, соціальний захист, гарантована робота та інші блага”, –

каже заступник директора Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Антон Грушецький.

Також меседжі щодо “білоруської стабільності” апелювали й до порівняння тамтешньої політичної ситуації з українською. До загострення репресій 2020-го чимало кому саме сталий вектор Мінська скидався вдалішим за часту політичну турбулентність Києва.

Але хоча легендарна “білоруська стабільність” і мала під собою реальне підґрунтя, однак своїй популярності в Україні вона завдячувала, зокрема, і російським медіа, вважає експертка International Strategic Action Network for Security Марія Авдєєва.

“У нас не було вибудувано прямої інформаційної комунікації з Білоруссю, нам вкладали у вуха і свідомість те, що вигідно було Росії, й саме вона формувала наше ставлення до білорусів”, –

пояснює Авдєєва.

Білоруська реальність

Насправді ж Лукашенко завжди був не лише про міцного господарника, але й про диктатора. Він одразу ж після приходу до влади у 1994-му почав зосереджувати владу винятково у власних руках та проводити чистки проти незгідних.

“Лукашенко фактично одразу скасував місцеве самоврядування, вибудував власну вертикаль, повну призначуваність усіх керівників. У 1996-му він змінив Конституцію, що дало йому фактично повні диктаторські повноваження”, – каже журналіст Білоруської редакції Радіо Свобода Юрій Дракахруст.

Поступово зачищали опозицію: якщо в дев’яностих та початку нульових в деяких органах місцевого самоврядування можна було знайти когось з-поза системи, то ближче до 2010-го таке стало фактично неможливим.

Таким чином репресії постійно наростали, а події 2020-го стали результатом цього процесу.

Але яким чином Лукашенку вдавалося поєднувати намагання будувати соціальну та авторитарну держави?

“Господарник і диктатор в Лукашенку насправді – про одне і те ж. Він поводиться з суспільством, як з економікою. Тримає їх у “єжових рукавицях”, –

каже Дракахруст.

Тобто якою мірою Лукашенко підтримував свій політичний режим завдяки всеосяжному контролю та репресіям, такою ж мірою йому вдавалося контролювати економіку, що приносило певний соціальний зиск.

Однак навіть сам факт рівня добробуту білорусів за Лукашенка – більше вигадка, аніж реальність, переконаний Валерій Кабарлевич, кандидат історичних наук та політичний оглядач Білоруської редакції Радіо Свобода: “Соціальна держава – швидше міфологема, аніж реальність. В країні – великий державний сектор, який і дає роботу. Однак більшість держпідприємств – неефективні й дофінансовуються коштом держбюджету. Тож виходить, що державний сектор насправді виконує функцію утримування робітників за бюджетні кошти”.

Так, у країні можна знайти соціальні складові, як-от низькі комунальні платежі чи дешевий громадський транспорт. Однак допомога безробітним в країні, наприклад, становить близько двадцяти доларів. У 2017-му взагалі певний час діяв декрет, що зобов’язував усіх так званих “нахлібників” сплачувати додатковий податок.

“Влада забезпечує населенню ріст рівня життя, а населення не втручається в політику – так звучав білоруський суспільний договір”, –

переконаний Кабарлевич.

Так у сусідній країні з’явився середній клас: легендарні білоруські айтішники, зростання малого та середнього підприємництва.

Однак у 2010-х економічний розвиток Білорусі сповільнився, як і ріст рівня населення. Це спричинило відцентрові тенденції. 

Крім того, білоруська влада довгий час не визнавала пандемії: жертвувала життям та здоров’ям людей задля збереження економіки. А вишенька на торті – побиття звичайних громадян на останніх протестах.

Як наслідок, більшість населення побачила, що нинішня модель статус-кво не дає жодної перспективи.

“Протести 2020-го – революція незадоволених надій. Революція людей, які зрозуміли, що в рамках наявного режиму розвиток чи зростання добробуту є неможливим”, –

резюмує Кабарлевич.

На зміну ж перспективи українського погляду на Білорусь вплинула пандемія, переконана директорка з наукової роботи Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Вероніка Мовчан: “Люди перестали їздити за кордон, і першочергово внаслідок COVID. Тому розповіді про гарні білоруські дороги та чисті тротуари зникли з дискурсу”.

Після міфу

Білоруські протести після виборів 2020-го потрапили на перші шпальта світових медіа. Була Білорусь і топтемою в українських ЗМІ.

А на картинці – побиття, арешти та катування звичайних білорусів, що постійно артикулювали про виняткову мирність власних намірів. Нещодавній же епізод з викрадення Протасевича та його допитом у прямому ефірі – гарне цьому доповнення.

Так українці дізналися про істинну сутність авторитарного режиму Лукашенка. Більшість же з тих, хто зачаровувався міфом про соціальну Білорусь, переоцінили його з нової перспективи.

“Люди наочно бачать, чим є режим Лукашенка. Вже мало хто думає про смачну білоруську згущівку чи інші білоруські продукти. Режим Лукашенка все більше відштовхує українців від себе”, –

переконана Авдєєва.

Підтверджує це й соціологія. За даними січневого опитування КМІС, Лукашенку довіряють лише 36% українців. У першій же половині 2020-го, нагадаю, 74% українців ставилися до Лукашенка позитивно.

Звісно, питання в опитуваннях дещо відрізнялися, що не дає нам змоги прямо порівнювати ці цифри. Однак тенденція до розчарування в лукашенківському врядуванні після останніх подій є очевидною.

Міфу ж про доглянуту, квітучу, економічно розвинену, соціальну (закреслити зайве) Білорусь можемо з упевненістю казати “до побачення”. Нині фактично не залишилося українців, що асоціюють Лукашенка винятково з “господаркою”.

“Міф загалом розвінчується. Ті ж, хто залишився серед прихильників білоруського керівника – частково ті, хто продовжує в нього вірити. Але великою мірою це про українців, яким подобається авторитарний стиль управління, сильна рука. Їм привабливий Лукашенко і без міфу”, –

підсумовує Грушецький.

Джерело: Європейська правда

Матеріал створено в межах програми Journalism Exchange Program від Media Development Foundation