01/07/2020

Міжнародний центр протидії російській пропаганді продовжує аналізувати меседжі, які РФ впроваджує на тимчасово окупованих територіях сходу України. Сьогодні ми розглянемо період з 22 по 28 червня 2020 року.

Впродовж цього терміну можна виділити три головні напрямки роботи російських пропагандистів. По-перше, це подальша мілітаризація свідомості населення ОРДЛО, зокрема дітей та підлітків, кульмінацією якої став військовий парад 24 червня.

По-друге, це продовження звинувачення України у нібито «неофашизмі». І по-третє,  це архаїзація порядку денного, реанімація та осучаснення старих сенсів замість продукування нових.

1. «Побєдобєсіє» та Back in the USSR
2. Звинувачення у «фашизмі» та реабілітація НКВС
3. Мілітаризація дітей та підлітків в ОРДЛО: військові табори та патріотичні фейки
4. Нагороди бійцям інформфронту та збільшення витрат на пропаганду

«Побєдобєсіє» та Back in the USSR

Наріжний камінь сучасної російської пропаганди, несуча конструкція концепції «русского мира», альфа та омега більшості пропагандистських наративів – це гіперболізована роль РФ, яка зображається нібито єдиною країною-переможницею німецького націонал-соціалізму у Другій світовій. Події 1941-1945 років (згідно з російською хронологією війни) використовуються для все більшої мілітаризації населення, у тому числі, дітей та підлітків, як всередині РФ, так і на окупованих нею територіях. Кульмінацією цього «побєдобєсія» стали щорічні Паради перемоги 9 травня. Цього річ, через епідемію СOVID19, дату проведення параду в Москві було перенесено на 24 червня. У цей же день він відбувся в окупованих РФ Донецьку та Луганську.

Парадам в ОРДЛО передувала низка пропагандистських заходів, які можна розцінювати як елементи не лише інформаційної, але й когнітивної, тобто сенсової війни РФ проти України.

Зокрема, голова «адміністрації» ОРДО Олексій Кулемзін підписав розпорядження про встановлення в Донецьку пам’ятника радянському полководцю Івану Панфілову. Крім того, ДП «Почта Донбасса» випустила поштову картку «Парад переможців 24 червня 1945 року» з маркою, на якій зображено маршала СРСР Георгія Жукова.

Полководець Георгій Жуков сумно відомий зневажливим ставленням до життя солдат та офіцерів, що знаходились у його підпорядкуванні, яке відображає поширене у РФ прислів’я «баби ще народять». За свідченням Дуайта Ейзенхауера, Жуков сам розповідав йому про наступ радянської піхоти через мінні поля.

«Німецькі міновані поля, прикриті захисним вогнем супротивника, були тактичною перешкодою, що спричинили нам великі втрати і значні затримки у просуванні вперед. Пробиватися крізь них для нас було завжди важко, не зважаючи на те, що наші інженери винайшли різні пристрої для безпечного знешкодження мін. Проте маршал Жуков буденно відповів мені: «Існує два типи мін: протипіхотні та протитанкові. Коли ми впираємося у минне поле, наша піхота продовжує наступ так, ніби мін немає. Ми розглядаємо втрати від протипіхотних мін як такі, що дорівнюють тим, які б ми понесли, якби німці захищали дану територію плотною концентрацією сил замість мінних полів. Але наступаюча піхота не детонує протитанкових мін і тому після того, як піхота закріплюється на плацдармі, що контролював до цього супротивник, за піхотою йдуть сапери і боронять проходи для танків і вантажівок.» Мені ввижалася чітка картина того, що б трапилося з будь-яким американським чи британським командуючим, який би спробував використати подібну тактику, і ще більш яскрава картина того, що заявили б люди з будь якої нашої дивізії, якби ми спробували зробити подібну тактику частиною нашої воєнної доктрини. Американці вимірюють ціну війни людськими життями, а росіяни – загальними витратами нації», – писав Ейзенхауер. 

Попри це, Георгій Жуков, та інші одиозні  соратники Сталіна, займають певні місця у російському історично-військовому пантеоні.

Ще одну пропагандистську акцію  з арсеналу «конструкторів уваги» (термін Г.Почепцова)  також було  проведено у Донецьку. Тут 24 березня було випущено поштовий блок «Рік Великої Перемоги. 1945-2020» (наклад 2 тис. примірників), до якого увійшли 13 марок: «Слава місту-герою Ленінграду», «Слава місту-герою Сталінграду», «Слава місту-герою Севастополю», «Слава місту-герою Одесі», «Слава місту-герою Києву», «Слава місту-герою Москві», «Слава Брестській фортеці-герою», «Слава місту-герою Керчі», «Слава місту-герою Новоросійську», «Слава місту-герою Мінську», «Слава місту-герою Тулі», «Слава місту-герою Мурманську» та «Слава місту-герою Смоленську».

Звертає на себе увагу два головних моменти. По-перше, згадування в цьому блоці міст, які давно знаходяться на території незалежних держав: Києва, Одеси, Керчі, Севастополя (Україна, два останніх – в анексованому РФ Криму), Мінська та Бреста (Білорусь). По-друге, звертають на себе увагу використання назв російських міст радянських часів: Ленінград (Санкт-Петербург) та Сталінград (Волгоград). На блоці також присутнє зображення Йосипа Сталіна на шпальті радянської газети «Правда».

Аналогічний комплект пам’ятних знаків, присвячений містам-героям випустив так званий «Центральний Республіканський Банк» ОРДО, де знову згадуються столиці незалежних держав: Київ (Україна) та Мінськ (Білорусь).

Таким чином на окупованих територіях намагаються реанімувати парадигму «СРСР 2.0», про необхідність створення якої постійно говорять російські пропагандисти, маючи на увазі «повернення» України та Білорусі у «братню сім’ю народів». 

Звинувачення у «фашизмі» та реабілітація НКВС

Водночас, в ОРДЛО  регулярно звучать  пропагандистські меседжі, що нібито «владу в Україні захопили фашисти», «Україна стала центром відродження сучасного неофашизму».   Цей наратив  транслюється на окупованих РФ територіях для збільшення антагонізму, підтримання у населення відчуття стану «окупованої фортеці». Його підтекст: мешканці ОРДЛО – нащадки радянських військових-переможців, українці, що живуть на підконтрольних Уряду територіях –  нащадки переможених «бандерівців», тож триває «війна народна, священна війна».

Минулого тижня цей меседж лунав неодноразово як в «державних» ЗМІ на окупованих територіях, так і під час чисельних пропагандистських акцій. Зокрема, під час засідання «Народного клубу Народної ради» так званої «ДНР» на тему: «Початок Великої Вітчизняної війни – пролог Великої Перемоги: пам’ять та протидія фальсифікації історії», який відбувся 22 червня, т.зв. «голова народної ради ДНР» Володимир Бідьовка заявив, що фальсифікація історії особлива актуальна для України, де:

«… націоналістичні формування практично взяли за основу ідеологію фашизму…. Потураючи примхам націоналістів, українська влада намагається викреслити героїчні сторінки своєї історії…  Однак, вона має особливість відроджуватись, особливо у відношенні тих, хто цю історію забуває, і фашизм, який сьогодні відродився  на Україні, впевнений, буде повалений знову».

Фактичною калькою слів Бідьовки став виступ «представника народної міліції ЛНР» Якова Осадчого:

«Військово-політичному керівництву України неприємне усвідомлення суспільством важливості Великої Перемоги, і воно намагається витіснити зі свідомості народу історичні цінності,  замінивши їх ідеологією бандерівських злочинців, які співпрацювали з нацистським окупаційним режимом», – відзначив Осадчий.

Штучні та безпідставні звинувачення Україні у «фашизмі» також пролунали в промовах ватажків терористичних угруповань «ЛДНР» під час військових парадів. Зокрема, представник окупаційної адміністрації ОРДО Деніс Пушилін заявив:

«Неонацизм піднімає голову. Злочинна київська влада проігнорувала суворі уроки тієї війни, взявши на озброєння націоналізм та радикалізм, розв’язала збройний конфлікт проти трудового Донбасу».

Той самий меседж щодо «спроб фальсифікації історії» та «українського фашизму» транслював і інший колаборант, ватажок ОРЛО Леонів Пасічник.

«Попри спроби спотворити хід подій, ми не дозволимо переписати історію нашої країни, очорнити пам’ять про подвиг радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни. З переможного травня 1945 року почалася ера покоління переможців, спадкоємцями якої ми всі сьогодні є. З 2014 року наша армія доводить це в боротьбі з українським фашизмом… Боротьба з укрофашизмом показала, що немає сили, яка може здолати народ Донбасу», – заявив очільник невизнаної «ЛНР».

Депутатка т.зв. «народної ради ЛНР» Олександра Коваленко також згадала цей пропагандистський меседж у своєму виступі під час параду у Луганську:

«Історія має властивість повторюватись. Сьогодні наша республіка, як і тоді радянська держава, протистоїть фашизму, з тією лише різницею, що у ті часи був германський фашизм, а зараз український», – заявила Коваленко.

Використання не лише одного й того самого  меседжу, але навіть однакової лексики та схожих семантичних конструкцій наводять на думку щодо використання «темників», заготовок-шаблонів, які російська пропаганда постачає колаборантам-представникам окупаційної адміністрації ОРДЛО.

Що стосується самого параду, то слід відзначити, що Перший та другий армійські корпуси російських окупаційних військ продемонстрували зразки військової техніки, яку аж ніяк не могли «відкопати у шахтах». Зокрема, у Донецьку по центральній вулиці проїхали бронетранспортери БТР-80, БМП-1 та БМП-2, танки Т-72, самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика» та 2С9 «Нона»,  зенітно-ракетні комплекси «Стріла-10».

У Луганську в параді взяли участь танки Т-72, БМП та БТР, 152-мм гаубиці «Мста-Б», 122-мм гаубиці Д-30, зенітно-ракетні комплекси «Стріла-10» та РСЗВ «Град».

Це – чергове порушення пункту 2 «Комплексу заходів з виконання Мінських угод»,  згідно з  яким важке озброєння мають бути відведено у місця постійної дислокації, що має бути верифіковано представником СММ ОБСЄ. Згідно з домовленностями, зона безпеки має становити для артсистем калібром понад 100 мм – 50 км (по 25 для кожної зі сторін) або 70 км для РСЗВ (по 35 км), у той час, як вулиця Артема у Донецьку, де проходив парад, знаходиться лише у 10 км від лінії фронту.

Під час проведення минулорічних військових парадів ватажки штучних утворень ОРДЛО виправдовувались тим, що військова техніка, яка бере в них участь, є «антикварною» та «раритетною», отже такою, що непридатна для використання, та не становить загрози. Але цього аж ніяк не можна сказати про зразки техніки, які було зухвало продемонстровано у Донецьку та Луганську 24 червня 2020 року.

Архаїчний наратив російських пропагандистів «back in the USSR» також мав місце під час проведення парадів. Зокрема, у них взяла участь військова техніка радянських часів, а частина учасників параду у Донецьку та Луганську була вдягнена у військову форму військових часів Другої світової.

Окремої уваги заслуговує факт, що на параді в ОРДЛО пройшла «коробка» військових, вдягнених у форму внутрішніх військ НКВС.

У формі співробітника НКВС під час параду також був охоронець ватажка ОРДО Деніса Пушиліна.

Раніше в однострої НКВС також хизувався керівник «СР «Донецька республіка» Олексій Муратов, який був призначений на цю посаду розпорядженням Деніса Пушиліна.

Довідка:: НКВС – каральна організація, яка була сформована у 1934 році рішенням Політбюро ЦК ВКПБ за пропозицією Йосипа Сталіна. Це відомство зіграло сумну роль у терорі та репресіях, які Йосип Сталін влаштував в СРСР проти власного народу. Зокрема, попри радянську Конституцію, робітники НКВС могли розглядати справи «ворогів народу» у позасудовому режимі, і навіть заочно, приймаючи рішення про заслання з конфіскацією майна, депортацію, ув’язнення до концтабору без права переписки, страту (розстріл). Засідання велись без адвоката, звинувачені не мали можливості подати апеляцію або прохання про помилування. У структуру НКВС (починаючи з 1935 року) також входило «Управління трудових поселень», яке висилало «соціально чужих елементів», «кулаків», та представників депортованих народів, та сумнозвісне Головне управління виправно-трудових таборів (російською – ГУЛАГ). Також з НКВСників складались так звані «загорожувальні загони», які під час Другої світової стояли зі зброєю позаду радянських військ, та розстрілювали тих, хто намагався покинути поле бою. Вони також виявляли «дезертирів, боягузів та панікерів» та здійснювали військово-польовий суд над ними, у тому числі, мали право розстрілу на місці.

Один зі штатних пропагандистів ОРДО, Олексій Акутін, намагався виправдати факт реабілітації НКВС тезами, сумнівними з морально-історичної точки зори, але «правильними» з точки зору російської пропаганди. Зокрема, на своєму телеграм-каналі він написав:

«Довгі роки НКВС було овіяно якимось негативним ореолом, пов’язаним з політичними репресіями та свавіллям каральних органів. Але при цьому якось забувалось, що саме солдати НКВС …. боролись з бандерівщиною, «лісовими братами» та іншою недобитою нечистю, що актуально і для сьогодення».

Враховуючи чисельні випадки використання однострою НКВС, яке було б неможливе без погодження верхівкою окупаційної адміністрацій т.зв. «ДНР», йдеться не про окремий випадок, а про висхідний тренд, який акумулює у собі декілька меседжів: «СРСР 2.0», необхідність «жорсткої руки» та «наведення порядку за будь-яку ціну», а також опосередковано –  впровадження культу Сталіна-Путіна.

Мілітаризація дітей та підлітків в ОРДЛО: військові табори та патріотичні фейки

Ще один момент, на який слід звернути увагу: у військових парадах на окупованих РФ територіях Донбасу у примусовому порядку  брали участь діти та підлітки. Йдеться про курсантів Луганського козачого кадетського корпусу імені Єфімова (ОРЛО),  курсантів Донецького вищого загально-військового командного училища та ліцеїстів Донецького ліцея-інтернату з  посиленою фізичною підготовкою (ОРДО).

Документи щодо примусового збору молоді на пропагандистський захід виклав у мережу офіцер ЗСУ Сергій Нещадим під час підготовки до параду.  Зокрема, у них «Міносвіти ДНР» вимагає надати заявку на участь молоді у заході та зобов’язує адміністрацію Донецька забезпечити організований підвіз до центру міста під час репетицій та параду.

Також участь у військових парадах в ОРДЛО взяли учасники військово-патріотичного руху «Молода гвардія-Юнармія», який є копією російської молодіжної організації «Юнармія», діяльність якої фінансує Уряд РФ через Міністерство оборони Росії.

Одне з головних завдань організації: «формування у молодого покоління готовності та практичної спроможності до виконання громадянського боргу і конституційних обов’язків по захисту Вітчизни». Нагадаємо, що необхідність виховання «путінюгенду» закладено у нову військову доктрину РФ (грудень, 2014 року). Зокрема, однією з провідних загроз для «русского мира» визнається «діяльність щодо інформаційного впливу на …. в першу чергу молодих громадян країни, що має на меті підрив історичних, духовних та патріотичних традицій щодо захисту Вітчизни». Діти та підлітки на окупованих РФ територіях стають частиною цієї  парадигми через залучення як до регулярних парамілітарних організацій (на кшталт «Юнармії»), так і участі у «патріотичних» акціях або відвідування «військово-патріотичних таборів».  Робота з мілітаризації дітей та підлітків на окупованих РФ територіях Донбасу посилюється під час довготривалих літніх канікул.

Минулого тижня через сайт «Луганського інформаційного центру» та сторінку у соцмережі VK «Патріотичної асоціації Донбаса» велась агітація батьків для відправки їхніх дітей на військово-патріотичні збори «Святий Георгій».

Перевага віддається дітям з неблагополучних родин, у тому числі тим, хто стоїть на обліку у «поліції». Дитячий пропагандистський проєкт на базі табору «Лісові простори», перебування у якому практично безкоштовне,  працює в ОРЛО з 2016 року.

Окупанти планують, що цьогоріч у ньому візьмуть участь понад 100 дітей у три зміни (до карантину через табор кожну зміну проходило 250 дітей).

Дітей у віці від 8 років навчають бойових мистецтв, поводження зі зброєю та  вибухівкою, розвідницької діяльності, тактичної медицини та навіть інформаційної боротьби.

Інструктори – співробітники «МВС» (у тому числі, бійці спецпідзрозділу «Беркут»), «МНС», «МДБ», «МОЗ» та «Міністерства інформації, друку та масових комунікацій» (які ведуть секцію «журналістика»).

Очільник «Мінінформу» ОРЛО В’ячеслав Столяренко під час відкриття табору у 2016 році повідомляв:

«Для своїх загонів «юні журналісти» та «юні кібербійці» ми спеціально обладнаємо комп’ютерний клас, будемо проводити заняття по фотографії та журналістиці».

Отже, юних мешканців т.зв. ЛНР навчають не лише методам ведення «гарячої війни», але й гібридної, інформаційно-сенсової. Наступного року цю систему «патріотичного виховання» планується розповсюдити на інші дитячі табори в ОРЛО.

Політика мілітаризації дітей та підлітків на окупованих РФ територіях набирає обертів, і час працює не на Україну. Поколінню, що підростає в ОРДЛО, змалля вкладають російські пропагандистські меседжі, які згодом стають частиною їхнього власного сталого світогляду.

Особливу небезпеку становлять спроби керівництва окупаційної адміністрації залучити дітей та підлітків до участі у бойових діях. Заради виховання молоді у «дусі патріотизму» та готовності вмерти за невизнані «республіки» пропагандисти не гребують навіть фейками для створення відповідних прикладів-зразків поведінки.

Проросійський пропагандист Олексій Акутін, у пості-вітанні до Дня молоді минулого тижня розповів про нібито «п’ятнадцятирічну Валерію Ляхову, яка у липні 2014 році загинула у бою під Лисичанськом, коли разом з «ополченцями» давала відсіч ЗСУ».

Це старий фейк, який поширювався у листопаді 2014 року в російських соціальних мережах: ВК, ОК та твіттері. Згідно з фейком, неповнолітня Валерія Ляхова з псевдо «Красотка», батько якої загинув на передовій, кинулась з трьома гранатами Ф1 під танк, щоб врятувати інших бойовиків.

Фейк виявився дуже віральним та отримав багаточисельні поширення. Незабаром його спростувала сама «небіжчиця». Дівчина на ім’я Полина Турчина написала, що дівчина, яка зображена на фотографії  під ім’ям Валерія Ляхова – то вона, а її фотографія вкрадена автором посту.

Нагороди бійцям інформфронту та збільшення витрат на пропагандуНевдала спроба реанімації старого фейку тим не менш свідчить про плани окупантів щодо молоді в ОРДЛО: її єдиною чеснотою, за думкою пропагандистів РФ, має бути готовність вбивати та вмирати.

Нагороди бійцям інформфронту та збільшення витрат на пропаганду

Серед інших новин, які не стосуються пропагандистських меседжів на окупованих територіях, але мають до них дотик, можна відзначити дві ключові події.

По-перше, це нагорода двох  пропагандистів-колаборантів. Ватажок окупаційної адміністрації ОРДО Деніс Пушилін вручив Андрію Руденко та Сергію Макаренко ордена «За заслуги перед Республікою».

Андрій Руденко – військовий кореспондент, керівник репортерських груп ВДТРК на Донбасі, антиукраїнський пропагандист.

Сергій Макаренко – співробітник Life News, засуджений ОБСЄ за жорстокий допит (під виглядом «інтерв’ю») одного з кіборгів. З червня 2019 Макаренко отримав громадянство РФ.

Обидва пропагандиста є фігурантами «Миротворця». Їхня відзнака «державними нагородами» фейкових утворень – ще одне свідчення тієї ролі, яку, за думкою окупантів, відіграє у сучасній російсько-українській війні інформаційна складова. Нагадаємо, що у травні 2014 року Володимир Путін нагородив 300 робітників ЗМІ орденами та медалями «за високий професіоналізм та об’єктивність у висвітленні подій в Республіці Крим».

Друга подія, на яку слід звернути увагу –  це плани окупаційної адміністрації побудувати ретрансляційну вишку у Новоазовському районі. Про це 22 червня повідомив и.о. «міністра зв’язку ДНР» Ігор Халепа. За його словами, на поточний рік у «бюджеті» ОРДО на це закладено 65 мільйонів рублів (25 млн гривень, або майже мільйон доларів). Халепа стверджує, що це дозволить не лише покращити якість покриття телевізійного та радіосигналу в ОРДО, але й поширити радіус трансляції російської пропаганди на підконтрольну Україні територію.

Резюме: військовий парад 24 червня 2020 року став кульмінацією, але не закінченням «побєдобєсія» на окупованих територіях. Свідомість населення і подалі насильно мілітаризується, при цьому особливе занепокоєння викликають ці дії у відношенні дітей та підлітків.

Окупанти високо оцінюють роль робітників ЗМІ ОРДЛО, яких правильніше назвати пропагандистами, у ведення гібридної війни РФ проти України. Також вони готують молоду зміну «бійцям інформаційного фронту» з поміж дітей та підлітків, що мешкають на окупованих територіях.

Загалом, населення невизнаних утворень надалі все більше занурюють в інформаційну архаїку, зокрема, штучно навіюють переконання про «безтурботне життя в СРСР» та необхідність «міцної руки» у вигляді Сталіна-Путіна, та його «соколів» -НКВДістів-ФСБшників, які зможуть протистояти уявному «українського фашизму».

Джерело: Міжнародний центр протидії російській пропаганді