01/08/2020

28 липня троє міністрів закордонних справ – Дмитро Кулеба, Лінас Лінкявічюс та Яцек Чапутович – оголосили у Любліні про створення «Люблінського трикутника» – неформального формату поглибленої взаємодії Литви, Польщі та України.

Місце проведення заходу було обране з подвійним символізмом, адже у Любліні не лише була підписана унія про створення Речі Посполитої, яка є важливим компонентом спільної історії трьох наших країн.

У цьому польському місті з 2014 року функціонує унікальний військовий підрозділ – ПольськоУкраїнськоЛитовська бригада імені князя Костянтина Острозького. Його унікальність у взаємодії двох країн НАТО з Україною, яка є партнером Альянсу, націленості на миротворчі функції. Військовий компонент (з урахуванням потенціалу військово-технічної співпраці щонайменше України та Польщі) можна назвати однією з сторін «Люблінського трикутника».

Ще одна, не менш важлива сторона – економічна взаємодія у тристоронньому форматі.

Виклики коронавірусу примушують шукати шляхи для найбільш ефективного руху капіталів, товарів, людських ресурсів (позитивний фактор українських трудових мігрантів є помітним у економіці не лише Польщі, але і країн Балтії). Середньотермінова у втіленні  перспектива – співпраця у енергетичній сфері, адже у Польщі та Литві функціонують СПГ-термінали, розпочато реалізацію проєкту Baltic Pipe, завдяки якому Польща за кілька років відмовиться від закупівлі російського газу.  Тому питання будівництва газового інтерконнектора між ГТС Польщі та України помітно актуалізувалося. Власне, як і координація зусиль із протидії завершенню будівництва газопроводу NordStream2.

Третя сторона «Люблінського трикутника» – протидія гібридним викликам з боку Росії, серед яких є і військовий (агресія на Донбасі, провокаційно масштабні навчання «Захід» та «Кавказ» російських збройних сил), і енергетичний компонент (вже згаданий NordStream2 та інші спроби Кремля використати енергетичну зброю у власних інтересах). До речі, Польща та Литва належать до країн ЄС, які чинять найбільш ефективний опір російському гібридному впливу. Україні є що передати своїм партнерам.

Якщо говорити про гібридний вплив, варто звернути увагу на поширену окремими українськими медіа версії, що «Люблінський трикутник» є спробою України використати допомогу Польщі для покращення відносин з Сполученими Штатами. На мій погляд, це є свідомим прагненням применшити значення проєкту, який відкриває нові перспективи співпраці у Балтійсько-Чорноморському регіоні – сфері постійного інтересу провідних гравців на «великій шахівниці» глобальних інтересів.

Тому активізація країн регіону у «трикутниковому» форматі виглядає вагомим фактором підвищення власної суб’єктності.

Її збільшення виглядає особливо актуальним для України, можна говорити про щонайменше два напрями – коротко- та середньотерміновий. Перший – це запрошення на київську зустріч «Люблінського трикутника» міністра закордонних справ Білорусі Володимира Макея, що виглядає надзвичайно вагомим у контексті останніх подій у РБ. Другий – приєднання України до Ініціативи трьох морів, офіційний Київ упустив нагоду долучитися на старті, але має достатньо аргументів, щоб бути корисним Тримор’ю.

Сьогодні від всіх учасників ініціативи, оголошеної у Любліні, залежить, наскільки рівнобедренним буде створений трикутник. Власне, рівноправ’я та координація дій його учасників є запорукою успішного розвитку та захисту як власних інтересів, так і Балтійсько-Чорноморського регіону в цілому.

Джерело: Західний інформаційний фронт