09/04/2021

Кремль не раз уже вдавався до масштабного психологічного тиску на Україну. Наприклад, навесні 2014 року. Наскільки адекватно ми протистоїмо цьому зараз, у 2021-му.

Погрози, залякування, провокації, вкидання різноманітних фейків… Протягом останніх місяців з боку РФ та підконтрольних їй бойовиків усе це діло знову почастішало. 8 квітня, заступник глави адміністрації президента РФ Дмитро Козак заявив, що початок бойових дій на Донбасі стане «початком кінця України». А 9 квітня представник російського «МИДа» Марія Захарова попередила про можливість незворотних наслідків для української державності. А Дмітрій Пєсков, прессек Путіна, витягнув з рукава згадку про геноцид у Сребрениці (мессидж, скоріше, для Старої Європи).

«Відстріляли» погрозами й особи меншого калібру. Реконструктор «руского міра» Ігор Гіркін-Стрєлков у «влажних мєчтах» бачить закінчення війни лише за умови, якщо Україна капітулює (ну, мєчтатєль, – мєчтай собі й далі). Але Гіркін злочинець, а от нібито ліберал і демократ Леонід Радзиховський теж ніколи не упускає нагоди (це легко простежити) плюнути в українську душу: «Звичайно, фізично Росія могла б розгромити українську армію і дійти хоч до Києва» – це на тлі висновків про те, що йти війною на Україну РФ не вигідно. Ну і куди ж без «соловьиного помета» Владіміра Соловйова, який традиційно запропонував використати проти України ядерну зброю…

Росія вже не вперше вдається до такого масштабного психологічного тиску на Україну. Навесні 2014 року ми також чули про «Ми швидко дійдемо до Львова», про «радіоактивний пєпєл» і так далі. Якби це було сім років тому – мабуть, подібна пропагандистська атака Кремля налякала б. Особливо, коли це відбувається вкупі з концентрацією російських військ на кордоні з Україною. Але зараз… Зараз українці зберігають спокій і чистять зброю. Вкрай важлива заява Головнокомандувача ЗСУ генерала Руслана Хомчака якраз про це: «Не піддавайтеся на провокації, не поширюйте завідомо неправдиву інформацію і не ставайте інструментом гібридної війни у руках ворога (…) Збройні Сили України готові до адекватної відповіді як у разі ескалації конфлікту в районі проведення операції Об’єднаних сил, так і у випадку ускладнення воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки навколо України (…) Використовуючи залякування та шантаж застосування військової сили, РФ штучно загострює ситуацію для досягнення власних геостратегічних цілей. (…) На цьому тлі Україну підтримує увесь цивілізований світ. Ми не самі перед обличчям ворога».

Питаємо в експертів, наскільки адекватно ми (держава в цілому та суспільство – загалом) реагуємо на активізацію інформаційно-психологічної війни з боку РФ? Чи не бракує нам чогось іще в напрямку протидії? Якщо так, то чого конкретно?

ПОПРИ ЗАГРОЗУ «ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ» І ЛЯКАЛКИ ПУТІНСЬКИХ ПОСІПАК, У НАСЕЛЕННЯ ВІДСУТНЯ ПАНІКА

«Мій моніторинг, який я веду з 2014 року, показує, що розгін істерики в російських медіа спостерігається ще з початку цього року. Тобто вже в січні почалися розгойдування на круглих столах, інтенсифікація на російських телеканалах тощо. Треба наголосити на важливому моменті: на відміну від 2013-14 рр., сьогодні контент із росЗМІ не одразу потрапляє до українських медіа. За моїми особистими відчуттями, в нашій країні далеко не всі громадяни достатньо інформовані про те, що зараз відбувається загострення. Чому? Все просто – увімкніть центральні телеканали», – коментує Укрінформу експерт з інформаційних технологій, екс-заступник міністра Інформполітики (2017-2019 рр.) Дмитро Золотухін.

За його словами, у вітчизняному «телеящику» ця тема присутня недостатньо. Звісно, йдеться про масово-розважальні канали. Там більше обговорюють інші речі, як от коронавірус, вакцини, санкції РНБО, суддю Чауса, скандал з голими дівчатами в Дубаї, розмальовані двері ОПУ… «Тобто контент телешоу будується за абсолютно іншим сценарієм. Це добре чи погано? Скажу так – в цьому полягає здоров’я інформаційного простору незалежної країни, – каже експерт. – А що там кажуть по кремлеЗМІ – мовляв, що «російська армія дійде до Києва», що це буде «кінцем України», що ядерну зброю застосуємо і так далі – до лампочки, ми тут про своє говоримо. З одного боку, це дуже-дуже добре. Ми пройшли досить довгий шлях, і це є результатом того, що ми зробили спільно за сім останніх років». (Тобто люди знають: не дійдуть вони нікуди. – Ред.).

Але з іншого… Треба розуміти, продовжує він, що кожен месидж Кремля має свою цільову аудиторію. Про кого йдеться? Щонайперше про своїх власних громадян. По-друге, до цієї аудиторії належать жителі окупованих територій Криму і Донбасу або прилеглих до них територій, які споживають російські медіа, телеканали, мову. «І це також важливо, тому що українська мова в даному разі нас захищає. Більшість ворожого контенту сьогодні не потрапляє в нашу «інформаційну бульку». Водночас треба розуміти, що, здійснюючи такий масований інформаційний вплив на свої цільові аудиторії, РФ готує їх до певних рішень. Яких? Поки не зрозуміло. Але нагадаю, що 1 березня 2014 року Рада Федерацій прийняла рішення про надання Путіну права використовувати війська на території України. Поруч з цим активно почала ширитися інформація, що, мовляв, на той момент лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош через соцмережі, буцімто, закликав чеченського терориста Доку Умарова напасти на Кремль. На сьогодні маємо схожу історію – Росія розганяє новий фейк про загибель дитини «через український безпілотник». Але ж результат вже далеко не такий, як у 2013-14 роках», – наголосив Дмитро Золотухін.

Схожим чином висловився медіаексперт, політтехнолог Дмитро Бачевський: «Українці пережили надзвичайно великий стрес у 2014-2015 роках, досягнувши, якщо говорити мовою нейрофізіології та психології, стану охоронного гальмування. У такому стані перенапружений мозок в якийсь момент перестає реагувати на загрози».

До того ж, коли це лише слова. Саме цим, на його думку, можна пояснити сьогодні відносний спокій та відсутність паніки у населення, незважаючи на загрозу війни та зухвалі заяви кремлівських можновладців.

«Але такий психологічний стан українців не може влаштовувати ані Кремль, ані українську владу. Кремлю потрібно викликати паніку та залякати українське суспільство, щоб воно почало тиснути на президента і змушувати його до поступок, але не виходить. Переважній більшості суспільства байдуже, а реакція українських ЗМІ є надто слабкою для того, щоб мобілізувати широкі маси», – стверджує Бачевський. І додає: «Тому основні процеси відбуваються поки що зверху, на рівні політичного та військового керівництва зацікавлених країн, та в соцмережах, а більшість продовжує жити своїм життям. В українському суспільстві загроза війни викликає сьогодні навіть менше занепокоєння, ніж у російському, де нагнітається справжня істерія».

Директор із досліджень Європейської експертної асоціації Марія Авдєєва наголошує, що за сім років гібридного протистояння Росія удосконалює тактику, хоча її стратегія, спрямована на провокування і посилення суперечностей в інших країнах, залишається незмінною. «Кремль гнучко використовує методи дезінформації, продовжує їх розвивати, взявши на озброєння сучасні технології поширення інформації. Однак чітке розуміння цілей агресора, вміння передбачити напрямок інформаційних атак Росії, використання накопиченого позитивного досвіду в кінцевому підсумку дозволять побудувати ефективну систему протидії гібридній агресії», – каже експертка.

Вона акцентує, що стратегічна мета інформаційних операцій Кремля – послабити і дестабілізувати держави, на які спрямовано деструктивний вплив. «У більшості випадків ці операції реалізуються за стандартними сценаріями. Розуміння цих сценаріїв, їх викриття та пояснення механізмів, які використовуються, мають бути важливою складовою нашої стратегії боротьби, – вказує Марія Авдєєва. – Дуже часто російські інформаційні операції супроводжуються демонстрацією військової сили і мають стратегію ескалаційного домінування – масштабні військові навчання, провокаційні дії на кордоні, наступальні кібероперації, спеціальні диверсійні і розвідувальні операції. Їх мета – підвищити напругу до такого рівня, щоб змусити країни піти на поступки Росії».

ПОЛІТИКА ONE VOICE, АБО ТРЕБА ВИБУДОВУВАТИ КОМУНІКАЦІЮ ЗВЕРХУ-ВНИЗ

«З того моменту, як Росія перейшла до активної фази проведення інформаційних операцій задля досягнення зовнішньополітичних цілей, ми намагаємося знайти дієві механізми для їх нейтралізації. Проблема насамперед полягає у тому, що найчастіше Україна діє реактивно і реагує постфактумно. Нам необхідно більше звертатися до проактивних дій і міжнародної співпраці у протидії інформаційній агресії», – наголошує Марія Авдєєва.

Вона розповідає, що з 2014 року розвиваються системи моніторингу інформаційних атак для постійного збору та документування випадків дезінформації. «Позитивно зарекомендувала себе практика, коли громадські організації виявляють фейкові новини та пропагандистські наративи, відпрацьовуючи конкретні методи їх викриття. Перспективним напрямком попередження впливу дезінформації є підвищення медіаграмотності. Добре поінформоване суспільство, ЗМІ та державні органи дозволяють забезпечити більшу стійкість від іноземних кампаній по дезінформації. Україна має безперервно адаптуватися до нової ситуації за допомогою законодавчих змін, підтримувати організації громадянського суспільства, які працюють над викриттям дезінформації, зміцнювати національний медіаринок», – пропонує експертка. І додає, що доцільно також розглянути питання про застосування скоординованих санкцій проти посадових осіб, які очолюють органи, що ведуть інформаційну війну, а також – покращувати комунікації між владою і суспільством. «Це дозволить зробити всі перераховані механізми на порядок більш ефективними. Громадяни мають довіряти офіційним джерелам інформації про ситуацію, щоб не піддаватися впливу російської пропаганди», – наголошує пані Авдєєва.

«Наше завдання не змінилося. Головна ціль – зробити так, щоби голос української держави, яку представляють президент, прем’єр-міністр, голова Верховної Ради, міністр оборони, головнокомандувач ЗСУ і т.д., був високо конкурентний у вітчизняному медіа-просторі. Це означає, що якщо той же Зеленський, Шмигаль чи Хомчак виходять на прес-конференцію, то її поширення (прес-конференції) і поширення того, що вони сказали повинно нічим не поступатися поширенню, наприклад, новини про дівчат, які знімалися голяком в Дубаї. Наголошу: голос держави має бути конкурентоспроможним», – каже Дмитро Золотухін.

А для того, щоб це реалізувати, потрібна вертикальна управлінська система комунікації в країні. Тобто, щоби комунікатори від Офісу Президента і до кожної сільради чи ОТГ говорили, у принципі, про одне й те ж саме. «Ба, робили це наскільки потужно, щоб їх голос був одним із найбільш авторитетних. На жаль, цього не можна досягнути одним лише Центром протидії дезінформації. Має вестися системна робота, шляхом вибудовування комунікації зверху-вниз», – наголошує Золотухін. І наводить дуже ілюстративний приклад – прес-конференцію заступника глави адміністрації президента РФ Дмитра Козака, яка відбулася напередодні. «Тільки-но він зробив вступне слово, як буквально за 15 хвилин (я спеціально засік час) мінімум 12 топових російських майданчиків, починаючи від «РБК», «Інтерфаксу», «Вєдомостєй» тощо, устигли розмістити в себе на сайті його коментар із приписом, мовляв, «далі буде» або «інформація доповнюється», – розповідає експерт.

Понад те – в наступні 6 годин з’явилося, за його оцінками, декілька контентних одиниць, в яких йшлося про те, що сказав Козак. «На все це українська сторона відповіла коментарем радника (!) глави Офісу Президента Михайла Подоляка, який розмістили декілька топових видань, як от «Укрінформ», «Українська правда»… Власне, іще на своїй сторінці у Фейсбук відповідний допис виклав речник української групи в ТКГ Олексій Арестович. Це, зрештою, все. Зрозуміло, що в підсумковому випуску новин будуть говорити про Козака, а не про Подоляка. Поїздка президента Зеленського до позицій ЗСУ – дуже хороший інформаційний привід. Але і він не був використаний на 100%», – критикує Дмитро Золотухін.

«Щоб говорити про протидію, треба уявляти конкретну мету Росії у цій кампанії. І не факт, що у самому Кремлі до кінця знають, чим завершиться їхня авантюра. Але напевне можна стверджувати одне: після результативної атаки на проросійські сили в Україні Путін зрозумів, що його ставка на політичне вирішення українського питання не спрацювала і вже не спрацює, – вважає політтехнолог Дмитро Бачевський».

Отже, каже експерт, якщо політичний шлях не спрацював, залишається шлях сили. Мета Кремля на даному етапі – змусити Україну йти на поступки, перш за все – виконувати Мінські угоди в російській трактовці та припинити переслідування проросійських сил. «Звичайно, Україна погодитися на такі умови не може, одній силі ми маємо протиставити іншу силу – підготовлену українську армію та консолідовану підтримку колективного Заходу», – зауважив Бачевський. Адекватну патріотичну реакцію суспільства – додамо від себе.

На запитання, як оцінюється в такій ситуації ефективність українського інформаційного ринку (ЗМІ, соціальні мережі тощо), Дмитро Бачевський відповів: «Якщо ми достеменно не знаємо тактичну мету ворога, що нам потрібно наразі від українського суспільства і до чого ми хочемо його закликати? Якщо не знаєш куди бігти, доводиться стояти на місці та пережовувати інформаційну жвачку. Чим зараз наш інформаційний простір і зайнятий».

Дещо іншу думку з цього приводу висловила Марія Авдєєва: «Стратегічно важливим є формулювання та поширення власних наративів. Варто подумати про взаємодію із виробниками розважального контенту та каналами його поширення. Відповідь на російський виклик має бути системною. Має бути загальне розуміння того, що РФ, як держава-агресор – головне джерело загроз національній безпеці України».

Додамо ще від себе. Під час війни на перший план, навіть з урахуванням стандартів демократичної журналістики, має висуватися протидія впливу агресора. І тому треба змінювати ставлення до самого слова «пропаганда», його треба перестати цуратися, воно не має нести виключно негативний підтекст. А це означає безумовне використання нароблених досвідом прийомів і ходів. Зокрема, публікація повідомлень про події на кшталт тієї ж пресконференції Козака не може у нас обмежитися «фотографуванням» повідомлень російських джерел, як це робить переважна більшість українських ЗМІ. Наша реакція і оцінка має подаватися тут же, одночасно. І це лише часточка пропагандистської науки, про яку нам саме час згадати.

Джерело: Укрінформ