03/07/2020

Тексти поговорили про ситуацію в країні з білоруським аналітиком Владом Кобцем, виконавчим директором iSANS – міжнародної ініціативи експертів з різних країн, спрямованої на визначення, аналіз і протидію гібридним загрозам демократії, верховенству закону і суверенітету країн Західної, Центральної та Східної Європи і Євразії.

– Що сьогодні відбувається в Білорусі? Чи можемо ми говорити про початок широкого громадянського спротиву в країні?

– Ця президентська кампанія, на думку багатьох експертів, не мала якось відрізнятися від попередніх. На користь цього працювало багато факторів – як зовнішніх, так і внутрішніх.

До зовнішніх можна віднести агресію Росії проти України, включаючи окупацію Криму та війну на Донбасі. Загроза реалізації кремлівських сценаріїв по відтворенню імперії є потужним стримувальним фактором щодо протестів у Білорусі. Ніхто не підтримував би сили, які намагалися б підіграти Москві та дестабілізувати обстановку. У цьому плані позиції більшості білорусів та влади збіглися.

Внутрішні фактори – відсутність яскравих фігур з опозиції. Задумані титульною опозицією (маються на увазі опозиційні політичні партії, створенні ще на початках незалежності країни – ред.) праймерізи з тріском провалилися.

Призначення виборів на 9 серпня – пік відпускного сезону – також мало б працювати на демобілізацію виборців.

Але пандемія коронавірусу різко змінила ситуацію. Точніше, рішення влади не вводити жорстокі карантинні заходи, а також риторика влади. Все це розходилося з картиною, яку люди бачили в реальності. А звинувачення в тому, що жертви COVID-19 самі винні в своїх смертях, для їхніх рідних та близьких стали прямими образами.

Рейтинги влади і безпосередньо Лукашенка почали падати. За даними Інституту соціології Національної академії наук, у квітні рівень довіри до Олександра Лукашенка в Мінську склав 24%, а Центрвиборчкому довіряють лише 11%. Це історичний мінімум довіри.

– Хто реальний претендент на президентську посаду сьогодні?

– Про здачу в виборчі комісії необхідних 100 тисяч підписів заявили 7 претендентів. Це чинний президент Олександр Лукашенко, екс-глава Белгазпромбанку Віктор Бабарико, творець ІТ-Парку високих технологій і екс-дипломат Валерій Цепкало, дружина заарештованого блогера Сергія Тіхановського – Світлана, екс-депутат Палати представників Анна Канопацкая, лідер Руху «Говори правду» Андрій Дмитрієв, а також екс-комуніст, голова партії «Білоруська соціал-демократична Грамада» Сергій Черечень. За винятком Андрія Дмитрієва і Анни Канопацкої, всі інші – нові обличчя білоруської політики. Представники титульної опозиції не зібрали підписів і таким чином вибули з президентських перегонів ще до їх початку.

З’явилися нові яскраві фігури, на яких, з одного боку, не можна повісити ярлик вічного опозиціонера, а з іншого – вони асоціюються з особистим успіхом. Таких три: Валерій Цепкало, який створив Парк високих технологій, успішний банкір Віктор Бабарико – він, як меценат, повернув у Білорусь низку історико-культурних цінностей, а також відомий блогер Сергій Тіхановський.

Нагадаємо, сьогодні в СІЗО продовжує перебувати один з основних можливих лідерів президентських перегонів Віктор Бабарико. Також затриманий білоруський відеоблогер Сергій Тіхановський, який планував узяти участь у президентських виборах. Сьогодні від його імені балотується його дружина Світлана Тіхановська. ЦВК також визнала, що Віктор Бабарико та Світлана Тіхановська зібрали достатню кількість підписів. В той же час, ЦВК не визнала частину підписів, зібраних на підтримку Валерія Цепкала – таким чином, він не може бути допущений до виборів. Остаточне рішення про реєстрацію кандидатів у президенти буде прийняте білоруською ЦВК на початку липня – Тексти.

Всі бачили довгі черги охочих підписатися за альтернативних претендентів в кандидати на вибори. І це відбувалося не лише в Мінську, але й у регіонах – по всій країні. Такого ніхто в Білорусі не пам’ятає, і це свідчить, що в суспільстві сформувався чіткий запит на зміни. Люди приходять на пікети, щоб підписатися за всіх, «крім одного» – Лукашенка.

– Ці кандидати налаштовані “пробілоруськи” – чи живуть російськими міфами і готові пасувати перед Кремлем?

– Усі вони говорили правильні слова про необхідність самостійного суверенного розвитку Білорусі.

Судити, наскільки вони реально “пробілоруськи” налаштовані, можна буде лише по їхніх справах. Але ці справи невідомі, бо жоден з них не належить до опозиції і не має, наприклад, політичної партії з історією чи якоїсь політичної платформи.

Якщо хтось чекав явну креатуру Кремля на цих виборах – він помилявся. Це була б занадто груба для Кремля гра, до того ж, із катастрофічними для нього наслідками. Таке було б можливим лише при повній впевненості в лояльності як переважної більшості білорусів, так і держапарату.

– Чи є сьогоднішній рух на підтримку опонентів Лукашенка справді масовим?

– Людьми, що приходили поставити свої підписи, у першому чергу, рухало бажання 9 серпня побачити альтернативних кандидатів у бюлетенях і надія на чесні вибори. Зараз людьми керує солідарність із новими політв’язнями, в числі яких і претенденти в кандидати на вибори. Зараз це стихійний порив, який підтримують і білоруси за кордоном.

Однак якщо влада у відповідь на мирні дії людей продовжуватиме брутально застосовувати силу, то це може викликати зворотний ефект. Але поки ці протести – не організований рух, у них немає жодного єдиного центру. Це спонтанна реакція людей. Йдеться не про активістів опозиції, а про людей, які раніше ні в яких протестах не брали участі. Це нова для Білорусі ситуація.

– Чи вже остаточно втрачено шанс, що в Білорусі можуть пройти справжні демократичні вибори?

– Ні. Те, що має на увазі під виборами голова ЦВК Лідія Єрмошина, заявляючи, що вибори не повинні бути спрямовані на зміну влади, справжніми й демократичними виборами не є. Однак це не означає, що Лукашенко не може їх програти.

Обравши силові дії, Лукашенко ризикує загострити ситуацію до такої міри, що голова ЦВК не впорається із завданням, з яким вона досі давала собі раду.

Програш незмінного лідера може позначитися не в протоколах виборчих комісій, яким давно ніхто не вірить, а в умах людей. Досі претенденти в кандидати підкреслювали своє негативне ставлення до масових протестів, і це, здавалося б, давало всі підстави провести кампанію спокійно. Однак, результат виборів міг би стати далеким від бажаного для Лукашенка, а пряма фальсифікація виглядала б безглуздою і неприйнятною для більшості виборців.

Зараз владою обраний шлях кримінального переслідування популярних претендентів і їх дискредитації, а також силового сценарію щодо тих, хто виходить на акції солідарності. Тих кандидатів, чиї ініціативні групи зібрали 100 тисяч підписів, чекає процедура реєстрації в якості кандидатів. Це ще один важливий рубіж, і подолати його можуть не всі.

– Чи можливий білоруський Майдан?

– Якщо говорити про протест і можливість «білоруського Майдану», то я тут погоджуся з експертом Центру східних досліджень ім. Марека Карпа (Варшава) Камілем Клисінскім, який у своєму недавньому інтерв’ю заявив, що поки не бачить в країні революційної ситуації і передумов до того, щоб білоруси змінили владу вуличним революційним шляхом. В той же час, він не відкидає, що якісь масові демонстрації протесту цілком можуть бути.

Однак події розгортаються стрімко. Можна говорити, що сьогодні розгортається один з декількох негативних сценаріїв, передбачених iSANS.

Сигнали, які Мінськ посилає Заходу, неоднозначні. Каміль Клисінскі звертає увагу, що затримання Віктора Бабарика відбулися в день саміту «Східного партнерства». Важко було вибрати більш невдалий момент, щоб зашкодити іміджу Білорусі, який на Заході і так далекий від ідеального.

Вже є вимога ЄС звільнити Бабарику, а також усіх затриманих активістів. Із закликом звільнити затриманих виступили також посольства США і Великобританії.

Ніхто в Мінську не хоче повторення подій 2010 року, з погромом після голосування структур громадянського суспільства і введенням санкцій з боку Заходу. Однак розраховувати на те, що жорстокі заходи, які сьогодні застосовуються у Білорусі в тому числі по відношенню до журналістів, залишаться без реакції – недалекоглядно.

– Яка роль і вплив Росії на ситуацію?

– У своєму останньому інтерв’ю телеканалу «Росія» Володимир Путін фактично разом обнулив всі суверенітети, висловивши територіальні претензії до колишніх союзних республік, розповідаючи про «подарунки російського народу».

Цій меті – відтворенню Російської імперії (назва тут не має значення) під виглядом «збирання російських земель» або «подарунків російського народу», підпорядковані дії Кремля на пострадянському просторі. Сценарії при цьому можуть бути дуже різними. Не варто думати, що завжди це будуть «зелені чоловічки» або «народні республіки», хоча це вже випробувані інструменти.

Експерти iSANS у своєму дослідженні розглядають три найбільш ймовірні сценарії.

Найбільш ймовірний сценарій на сьогодні – це легке «розгойдування ситуації», що має призвести до зниження легітимності нинішнього президента і спровокувати можливі репресивні дії. Як мінімум, такі репресивні дії призведуть до чергового «охолодження» на західному напрямку, а при особливій удачі – до зачистки громадянського і медіа поля, залишивши простір для проросійських діячів і наративів. Для цього не потрібен відкрито проросійський кандидат. Досить залишити в ситуації з ковід-кризою все як є, або обійтися скромними інвестиціями через треті руки в будь-які дії, що ведуть до помірної дестабілізації. Основне тло повинні створювати дії в інформаційному полі.

Можуть бути також задіяні сценарії «контрольованого» серйозного «розгойдування ситуації», фактично, створення «керованого хаосу». Тобто, довести ситуацію до такого градусу напруження, аби сам Мінськ мав би попросити допомоги у Москви. Фактично це «сценарій Янукович» в його успішному варіанті. Однак цей сценарій можна виконати лише при впевненості в тому, що білоруси не стануть сильно опиратися «братній допомозі», інакше вийде криваво і некрасиво. Умовно кажучи, потрібен сценарій «Крим», а не сценарій «Донбас».

Ще один сценарій – це «російський кандидат» – один із альтернативних кандидатів «вистрілює», набирає популярність на тлі кризи. Такий розвиток подій вимагає тиску вулиці, підтримки Кремля і частини силовиків. Однак у такій ситуації для Кремля є серйозна проблема ідеологічного порядку – для нинішньої російської влади підтримка і визнання «революційного» сценарію – табу. І в силу ставлення до «кольорових» революцій, і в силу ситуації з Україною, і в силу свого нинішнього становища – щоб усередині Росії не виникало думки про подібну можливість.

– Наскільки потужним на сьогодні є вплив на ситуацію в країні російських медіа?

– Унікальність нинішньої ситуації в тому, і на це звертають увагу наші експерти, що фактично всі російські медіа виступають «на стороні вибору білоруського народу», який постраждав від економічної і ковід-криз. Все, що їм потрібно робити – це «просто висвітлювати» передвиборчу кампанію. Це, в свою чергу, мабуть, має підштовхнути Лукашенка до більш жорстких дій в середині країни.

Хоча, звичайно, і потік фейків та дезінформації не припиняється ні на хвилю.

– Розкажіть, які зараз найбільш популярні теми серед російських пропагандистів щодо Білорусі?

– Ми якраз підготували аналіз подібних матеріалів за травень. Так, зокрема, мережа пропагандистських проросійських сайтів у Білорусі продовжувала пробивати дно, просуваючи конспірологію про те, що НАТО замовило білоруській опозиції “запустити” коронавірус серед населення. Вся ця конспірологія про коронавірус як натовську біологічну зброю тягнеться ще з початку року. Ну і, звичайно, в подібних “медіа” постійно мусується інформація, що західні держави якимось чином хочуть прибрати до рук Білорусь. Цього разу писали про намагання влаштувати збройні протести. До речі, у подібних матеріалах також постійно дискредитуються прибалтійські країни і Україна. Спасіння Білорусі, звичайно ж, тут мислять лише в союзі з Росією…

– Ну й останнє – яким може бути подальший розвиток подій після виборів?

Події після виборів можуть піти як по одному з наведених вище сценаріїв, спродюсованих у Кремлі, так і по своєму – білоруському – сценарію. На жаль, кращий сценарій – транзитної передачі влади – не готується нашвидкуруч і потребує на підготовку набагато більше часу, ніж зараз залишається. Це не означає, що він неможливий після виборів 9 серпня.

Сьогодні багато міркують про те, чи повториться 2010 рік із арештами та репресіями влади проти громадянського суспільства. Упевнений, такий розвиток подій повністю б влаштував Кремль, білоруська влада зробила б усе своїми руками. Москві лише залишиться голосніше кричати про неприпустимість втручання у внутрішні справи Білорусі – маючи на увазі, звісно, Захід – і вдавати з себе «миротворця».

Я не бачу іншого виходу, як припинення всього цього до болю знайомого й обридлого сценарію з арештами, звільненнями, приниженням і побиттям власних громадян. Ні в короткотривалій, ні в довготривалій перспективі це не допоможе ні чинній владі, ні Білорусі в цілому. З людьми треба розмовляти – вони законно брали участь у зборі підписів, і зараз виходять на мирні акції солідарності. Люди не беруть участі в якихось зовнішніх сценаріях, у чому їх намагається звинуватити Лукашенко. Люди в своїй переважній більшості розуміють, що Білорусь – їхня домівка, і відповідально ставляться до своїх дій. Підкреслю – виключно мирних дій.

Дуже хотілося б, щоб переміг здоровий глузд, і білоруський народ зміг реалізувати своє конституційне право на виборах, а не хтось би робив за нього цей вибір або позбавляв такого. Очевидно одне – люди сильно змінилися. І тому, що виросло й отримало право голосу нове покоління, і тому, що з березня місяця країна переживає найважчу і найбільш медійну на пам’яті поколінь пандемію, яка змінила життя багатьох білорусів. Розмовляти з ними мовою сили нерозумно. Це лише призведе до поганого для всіх сценарію, і цей сценарій може виявитися не білоруським.

Джерело: Texty.org.ua