20/04/2021

Вже 22 квітня самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко планує летіти в РФ для переговорів із Владіміром Путіним.

Від переговорів білоруського та російського лідерів традиційно чекають сенсацій – коли саме Лукашенко дасть згоду на поступову здачу суверенітету в обмін на фінансову допомогу та гарантії безпеки. 

Проте інформаційний фон напередодні нинішньої зустрічі – як ніколи багатообіцяючий на сенсації. 

Протягом минулих вихідних Лукашенко заявив про замах на себе та своїх дітей, який нібито планували кілька білоруських опозиціонерів за підтримки спецслужб США. Також він анонсував швидке ухвалення принципово важливого рішення, змусивши всю країну гадати, що ж він має на увазі.

І нарешті, напередодні зустрічі США відновили дію своїх санкцій проти білоруських експортерів. 

Усе це збільшує ризики повної втрати Білоруссю власного суверенітету. 

“Своєчасний” заколот

12 квітня КДБ Білорусі затримав у Мінську лідера опозиційної партії Білоруський народний фронт Григорія Костусьова. А наступного дня вже у Москві затримали політолога Олександра Федуту і адвоката Юрія Зенковича.

Факт затримання у Росії білоруських опозиціонерів вже сам по собі виглядав сенсацією. Проте наступні події стали ще більш сенсаційними. 

Згідно із заявою російських спецслужб, затримані прибули до Москви після консультацій у США і Польщі, щоб переконати представників збройних сил Білорусі взяти участь у державному перевороті, реалізація якого була запланована під час параду на честь 9 травня у Мінську.

Як оперативно заявила російська ФСБ, замах на Лукашенка і військовий переворот у Білорусі планувалися “за відпрацьованим сценарієм” кольорових революцій “із залученням місцевих і українських націоналістів”.

Фінальною метою змови, за версією спецслужб Росії та Білорусі, було повалення в Білорусі конституційного ладу, ліквідація посади президента і перехід влади у державі до “Комітету національного примирення”. Передбачалося, що активну фазу почнуть якісь збройні формування, що перебувають на невідомих “прихованих базах”.

Про сам заколот Лукашенко оголосив 17 квітня, зробивши особливий комплімент Путіну – він фактично назвав президента США Джо Байдена замовником спецоперації із замаху на своє життя.

Варто нагадати, що раніше Байден назвав Путіна вбивцею, а тепер Лукашенко підтримав логіку відповіді Путіна – “хто як обзивається, той так сам і називається”.

Виглядає фантастично? Не більше, ніж інші сенсації від Лукашенка.

До того ж Лукашенко вже не вперше розповідає журналістам про замах. Найвідоміший випадок стався в червні 1994 року, за тиждень до першого туру перших президентських виборів у Білорусі. Тоді машину кандидата нібито обстріляли з іномарки, яка його наздогнала. Так само багато питань створює й цей “заколот”.

Чому білоруські військові обрали в якості партнерів політолога та адвоката, які навіть не співпрацювали з лідерами нинішнього протесту? Чому у Лукашенка оперативно заявили, що заколот планувався на червень-липень, тоді як у ФСБ заявили про чітку та символічну дату – 9 травня?

Проте набагато важливішим є питання, навіщо самопроголошеному президенту Білорусі була потрібна ця вистава?

Старт репресій?

Які наслідки матиме цей “заколот”? Варто зазначити, що про ймовірність іноземного заколоту проти себе Лукашенко заявляв ще минулого літа. 

Тепер, завдяки допомозі російських спецслужб, він може говорити, що його очікування справдилися. 

Білоруська опозиція вважає, що “вчасно розкритий заколот” може дати поштовх масовим репресіям у країні.

Це може бути одним із пояснень досить загадкової заяви Лукашенка, який пообіцяв незабаром ухвалення дуже принципового рішення. І теж в контексті розкритого “заколоту”.

“Що вони (заколотники) можуть зробити? Знову ці їхні фрази: все тримається на Лукашенку, його треба знести. Моє завдання – зробити так, щоб навіть якщо знесуть, щоб у них нічого не вийшло. Це буде одне з принципових моїх рішень за чверть століття президентства. Це буде дуже серйозно. Це буде, швидше за все, декрет президента”.

У Білорусі президентські декрети мають вищу силу, аніж закони. А тому з’являються вони нечасто – кілька на рік. Тож анонсований декрет може бути дійсно сенсаційним. 

Своєю чергою репресії потрібні Лукашенку для повного та швидкого зачищення внутрішнього політичного поля. Самопроголошений президент не відмовився від ідеї проведення конституційної реформи, проте для гарантування її вдалого результату потрібно, щоб у країні не залишилося ніякої, навіть ширмової опозиції.

Про останнє свідчить і стилістика російської пропаганди.

У прямому ефірі Соловйова “Терміново! Замах на Лукашенка! ФСБ попередила держпереворот у Мінську” замах на самопроголошеного президента Білорусі порівняли із замахами на Сталіна та прогнозують повторення репресій тридцятих років.

У порівнянні з таким сусідом будь-які придушення опозиції всередині Росії виглядатимуть ніжними і лагідними. А сам Путін, у порівнянні з Лукашенком – взірцем толерантності.

Повернення санкцій

Показово, що “розкриття заколоту” збіглося з двома іншими важливими подіями. 

Перша – відновлення дії санкцій Сполучених Штатів проти ключових білоруських підприємств-експортерів.

“Держдепартамент США повністю підтримує зроблене сьогодні Міністерством фінансів США оголошення про відкликання Генеральної ліцензії (GL), пов’язаної з Білоруссю, і встановлення 45-денного періоду припинення операцій. Цей крок є ще одним наслідком ігнорування білоруською владою прав людини і невиконання Білоруссю своїх зобов’язань за міжнародним правом у сфері прав людини”, – йдеться в заяві Держдепу. 

Під дію санкцій знову потрапили “Білоруський нафтовий торговий дім”, “Белнефтехім” і його представництва в США, “Белшина”, “Гродно Азот”, “Гродно Хімволокно”, “Лакокраска”, “Нафтан”, “Полоцьк-Скловолокно”.

Варто нагадати, ці санкції були введені США ще у 2007 році, проте у 2015 році Штати призупинили їхню дію, в тому числі – з метою зменшити залежність Білорусі від РФ. 

Це рішення очікувалося 26 квітня – саме в цей день спливав термін чергового призупинення. Проте події останніх тижнів, зокрема жорсткий розгін мітингу, присвяченого Дню волі 25 березня, не давав підстав сумніватися у тому, що Сполучені Штати повернуть санкції.

Про це свідчила й зміна риторики білоруського МЗС – раніше там утримувалися від хамських нападів у бік США, однак наприкінці березня у вкрай неполіткоректній формі відповіли на привітання Вашингтона на честь Дня волі. 

Як наслідок, рішення про повернення санкцій було прийняте навіть достроково.

Відповідне рішення було оприлюднено за тиждень до завершення терміну діючого призупинення.

Повернення санкцій не лише завдає удару по білоруському експорту, але й суттєво збільшує залежність Білорусі від російської фінансової допомоги. 

* * * * *

Традиційно на зустрічі Путіна та Лукашенка обговорюватимуть посилення інтеграції та військової співпраці. 

Проте зазвичай усі подібні розмови завершувалися на умовах Мінська – Лукашенко отримував від РФ чергову порцію фінансової допомоги, обіцяв інтеграцію, проте не підписував жодної угоди, яка б реально послаблювала його владу.

Втім, цього разу все може бути зовсім інакше.

Нинішній візит білоруського лідера до Москви “для серйозної зустрічі” з Путіним попередньо запланований на 22 квітня, на наступний день після виступу президента РФ перед Федеральними зборами, від якого чекають гучних заяв.

Нарощування присутності російських військ біля українського кордону вимагатиме хоч якоїсь, але демонстрації зовнішньополітичної перемоги РФ. 

Чи стане цією перемогою початок реальної інтеграції Білорусі? Не виключено. 

Більш того, за такого сценарію розкритий “заколот” може зіграти символічну роль – даючи Лукашенку можливість пояснювати свої дії необхідністю захищати країну від “західних терористів”. 

Поки внутрішні загрози повністю не усунуто, Лукашенко буде вимушений максимально використовувати проросійську та антизахідну риторику.

І це створює справжнє “вікно можливостей” для Кремля – можливість отримати від Лукашенка такі поступки та зобов’язання, які буде неможливо відіграти назад, як би не склалася далі політична ситуація у Білорусі.

Джерело: Європейська правда